0
0
Кожен інтегрується в Європу по-різному. Хтось бачить зміни економічні, хтось політичні, а для когось важливіші культурні. Особисто я періодично роблю спроби вирватися в світ. І для мене немає великої різниці, чи це буде Європа, Америка, Азія чи Австралія з Африкою. Хоч і Антарктида! Аби врешті переконатися, що земля справді кругла і до того ж довкола сонця обертається, а не навпаки! Певно, недаремно привселюдно спалювали у багатті тих, хто про подібне наважувався заявити. Хвала Коперніку, його попередникам і послідовникам!
На жаль, задуму «побачити світ» я досі не втілила в життя. Лише Москву відвідала взимку. Мушу зізнатися: не так давно столиця Росії перестала бути для мене «світом» – хіба що потойбічним…
Ну а почалося все 2 роки тому: мене не випустили до США (планувала там провести 3-4 місяці за добре відомою всім, особливо студентам, програмою “Work&Travel USA”), необг’рунтовано відмовивши у візі. І хоч перш, ніж повернутися додому «ні з чим», моїми сльозами була зрошена вся прилегла до посольства територія, майже одразу прийшло усвідомлення того, що варто рухатися вперед, незважаючи ні на що. Дійсно, на нашу долю не випадає випробувань, з якими нам неможливо було б впоратися. Не здолали – значить, не так вже й хотілося.
Мій наступний шанс не забарився про себе заявити. Невдовзі отримала хоч і не письмове, проте офіційне й наполегливе запрошення відвідати близьких друзів, які, закінчивши мистецький вищий навчальний заклад в Україні, в пошуках кращої долі і вищого заробітку, перебралися жити й працювати до Валенсії.
Неможливо не закохатися в Іспанію з першого погляду! Навіть якщо цей погляд банально впав на досить попсові фотографії в мережі інтернет. Запрошення я сприйняла більш, ніж серйозно. Але одразу зірватися з місця і майнути вперед до мрії не дозволило скрутне фінансове положення. Тому, щоб не лишатися бездіяльною, побігла швиденько вивчати іспанську, а заразом і німецьку (треба ж і там родичів навідати!), бо давно носила такий намір в собі, та все не наважувалася його реалізувати.
Що ставало на заваді відвідати Європу потім – було би надто довго пояснювати, та й вам не дуже цікаво читати. Але наміру свого я не полишаю й досі, до того ж тепер, коли стали відкриватися значно ширші горизонти в осягненні світу. Україна взяла курс на Європу. А от добре це чи погано – кожен визначає для себе сам. Пригадайте: з початком Євромайдану 2013, нас безперервно залякували гей-парадами, зростанням кількості пар нетрадиційної орієнтації та легалізацією одностатевих шлюбів. І хоч я ніколи не сприймала подібної інформації всерйоз, і, більше того, не сприяла ні її розповсюдженню, ні навмисному навіюванню паніки, все ж таки один випадок і мене змусив замислитися. А сталося от що.
Декілька днів тому, повертаючись з вечірньої прогулянки, я поспішала до станції метро. Спускалася спорожнілою тихою вулицею до підземки і вже навіть бачила попереду вхід до метрополітену. Увагу мою привернули двоє хлопців, які стояли прямо під величезною зеленою літерою «М» (метро). Обидва були вдягнені в офіційному стилі: ретельно відпрасовані брюки з чітко окресленими «стрілками» на них і білосніжні сорочки, що своєю чистотою сліпили очі навіть на відстані. Хоч вбрані вони були майже однаково, проте сприймалися абсолютно по-різному: один був високим і струнким, а другий низеньким (з висоти моїх власних 175 см!), проте кремезним і мужнім. Я вже мимоволі замислилася, котрий з двох мені подобається більше, аж раптом один з них ніжно взяв іншого за руку. Саме так, ніжно! Жоден з моїх зорових рецепторів ще не встиг надіслати сигнал до ЦНС (центральної нервової системи), як вияв неочікуваної ніжності раптово перейшов у неймовірно палкий, пристрасний поцілунок! Мої очі миттєво оскляніли, вкрилися тріщинами і мало не повисипалися на бруківку, якою я рухалася назустріч цій сцені. В голові за секунду промайнуло безліч історій про Іспанію, Німеччину, Францію, що включали як пригодницькі, так і романтичні оповіді. Але пам’ять швидко відсортувала їх до папки «неактуальне», залишивши на «робочому столі» свідомості розповідь сестри про красенів-геїв, на яких вона випадково натрапила в одній з тихих вуличок Парижу як раз тоді, коли вони насолоджувалися присутністю один одного.
Моєму обуренню не було меж! Це ж Київ! Моє рідне і незаплямоване гоморепутацією місто! Що сталося з тобою?!
Мозок перейшов у режим «автопілот», ноги відмовилися йти повз «закоханих» і спускатися в метро. Я продовжувала йти вулицею, втративши відлік часу, не обертаючись і з усієї сили намагаючись переконати себе, що все це лише витвір моєї власної уяви. Обурення перейшло в злість: чому привселюдно? Навіщо афішувати свою «нетрадиційність»? І звідки походить ця сама нетрадиційна орієнтація? Хто винен: клітини ДНК чи Х- та Y-хромосоми? Може це сучасна модна тенденція світу ХХІ століття? Чи це просто PR-кампанія Америки та Європи?
Безліч питань – жодної відповіді. Поволі злість перейшла у приреченість. Я гомофоб? Сама думка про це злякала. Адже вони теж люди і мають право на власний вибір. Хто я така, щоб засуджувати їх за їхню інакшість? Слід поважати людський вибір, яким би він не був. Цього вчить нас суспільство й релігія. І я не гомофоб. Чоловіки нетрадиційної орієнтації часто стають хорошими друзями й радниками жінок, особливо з питань моди, вони не розголошують таємниць і приходять на допомогу в скрутну хвилину. Все це я розумію мозком. Але не серцем. Адже дивитися на те, як двоє здорових красивих чоловіків обіймають не жінок, а один одного – понад мої сили!
Мій Києве любий! Моя Україно! Я знаю, ти не займатимешся пропагандою і популяризацією ТАКОЇ сторони Європи і успадковуватимеш лише високі культурні й духовні надбання світу!
Якою є та Європа, про яку всі чули, але за статистикою понад 70% населення України ніколи не відвідувало? Осередком розтління людської уяви про норми, чи все-таки частиною неосяжної скарбниці світової культури? Так, я досі не була в Європі. Але мені достеменно відомо, що мови, традиції, культура європейських країн варті того, щоб з ними знайомитися і їх вивчати, а надзвичайно гарні краєвиди однозначно варті того, щоб хоч раз в житті їх побачити!
А ви якою бачите Європу для себе? І якими бачите себе в Європі?
Галина Назарова
nazarovagalya@mail.ru
