0
0
В актуальності антитютюнової тематики ніхто не сумнівається. Про серйозність проблеми говорять лідери міжнародних організацій та діячі світового рівня.
Так, Маргарет Чен, генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров’я, наголошує: «Цілком очевидно, що безпечного рівня впливу вторинного тютюнового диму не існує. У багатьох країнах вже вжиті відповідні заходи. Я закликаю усі держави, які ще не вжили таких заходів, зробити цей невідкладний та важливий крок із захисту здоров’я людей — увести в дію закони, що накладають повну заборону на паління у всіх закритих громадських та робочих місцях».
«Тютюн вбиває кожен день, тому в боротьбі з ним ми не повинні зупинятися», — закликає Майкл Блумберг, автор Глобальної ініціативи Блумберга зі скорочення споживання тютюну.
Армандо Перуджа, керівник Програми зі звільнення від тютюнової залежності, попереджає: «Поєднання інфекційних захворювань і пасивного куріння — це смертельна комбінація».
Однак насамперед пропоную поговорити не про шкідливість згубної звички для організму, не про заходи з боку міжнародних організацій, держав та громадськості у боротьбі з тютюновою залежністю, а про те, що означає «соціальна норма» і для чого вона потрібна.
Соціальна норма — правило поведінки, що виникло внаслідок свідомої вольової діяльності людей задля врегулювання суспільних відносин, реалізація якого забезпечується певним комплексом дій.
З цього визначення можна зробити такі висновки. По-перше, соціальні норми створюють самі люди. Іноді це прояв цілеспрямованої діяльності (наприклад, робота парламентарів зі складання законів), в інших випадках своєму «народженню» норма зобов’язана багатократному повторенню певної поведінки (так формуються звичаї). Але у будь-якому разі за процесом появи на світ соціальної норми стоять люди. Задля чого вони це роблять? Чому суспільство створює певні правила, які в підсумку обмежують свободу дій самих індивідів? Це вже видно із вищенаведеного визначення, як то кажуть, по-друге. Норма потрібна для регулювання відносин між людьми, для упорядкування їх життя. Адже необмежена свобода дій неодмінно веде до хаосу. Щоб цьому протистояти, люди змушені підпорядковувати свою поведінку певним правилам, а для цього ці правила треба створити. Нарешті, по-третє, «за спиною» будь-якої норми стоїть певний набір заходів, що підтримують її дію. Це такі собі санкції (не обов’язково юридичні, у їх ролі можуть виступати суспільний осуд або ж навіть власне сумління).
В аспекті сказаного розглянемо вільне від тютюнового диму середовище як соціальну норму. Наскільки антитютюнові правила цінні та актуальні? Наскільки вони потрібні для впорядкування нашого життя?
Для відповіді на ці питання пропоную дослідити, у якості яких саме соціальних норм ці правила виступають, тобто чи можна їх вважати правом або звичаєм, мораллю чи релігією.
Беззаперечність того, що такі норми є правовими, очевидна. У міжнародних документах і в національному законодавстві міститься безліч правил, так чи інакше спрямованих на захист середовища від тютюнового диму. По-перше, Конституція проголошує право кожного на безпечне довкілля. По-друге, поширення тютюнової епідемії ви-знано глобальною проблемою у Рамковій конвенції ВООЗ із боротьби проти тютюну. Нарешті, на боротьбу за бездимне середовище та здоров’я людини спрямовані ще безліч законів та інших нормативно-правових актів. Як бачимо, правил, що покликані захищати середовище від тютюнового диму, існує немало. Адже тією чи іншою мірою безпечному довкіллю сприяють заборона рекламування цигарок, обов’язок попереджати про шкоду для здоров’я тощо. Проте у центрі цих правових норм стоїть правило, яке у найпростішому вигляді можна сформулювати так: «Курити в громадських місцях заборонено». Слід наголосити на винятковій корисності цього простого положення. Так, дослідження повітря, проведене у 32 країнах, довело, що заборона паління у громадських місцях на законодавчому рівні знижує вміст тютюнового диму у середовищі майже на 90 відсотків.
Але антитютюнові соціальні норми не лише правові. Їх також можна віднести до економічних. За даними Українського центру контролю над тютюном, діяльність якого підтримується міжнародною організацією Campaign for Tobacco Free Kids, заборона паління у громадських місцях призводить до зменшення споживання сигарет на 10—15%, а підвищення тютюнових акцизів, що має наслідком збільшення ціни на тютюнові вироби на 10%, зменшує споживання тютюну приблизно на 4% у країнах з високим рівнем доходу та до 8% у більшості країн з низьким і середнім рівнем доходу. Отже, боротися за бездимне середовище можна й економічними методами.
Антитютюнові правила можна вважати і звичаєм, і традицією, і мораллю, бо у нормальному суспільстві не може бути позитивного ставлення до звички, здатної шкодити життю та здоров’ю.
Для чого існують такі норми? У цінності простих і зрозумілих істин «не вбий», «не вкради» ми не сумніваємося. А чи може «не кури в недозволеному місці» і таке інше стати з ними в один ряд? Чому забруднення тютюновим димом довкілля є аморальним, таким, що суперечить звичаям, традиціям, релігії та, у певних випадках, закону?
Насамперед, ці правила покликані зберігати життя та здоров’я людини. Відомо, що куріння може бути активним та пасивним. Активна дія спрямована на самого курця, викликає захворювання у того, хто споживає тютюнові вироби. Однак роль згубної звички на цьому не завершується. Куріння впливає на оточення. Тютюновий дим заповнює навколишнє середовище і змушує навіть тих, хто в житті не тримав цигарки, вдихати отруєне повітря. Звісно, це впливає на їхнє здоров’я. Саме тому середовище без диму має суспільний інтерес, що змушує людей обмежувати свою поведінку та створювати дані соціальні норми.
Певна річ, у розрізі означеної теми (вільне від тютюнового диму середовище як соціальна норма) на перший план виходить саме пасивна дія куріння. По-перше, тому, що ця дія впливає на середовище, а не на людину безпосередньо, а по-друге, соціальна норма покликана захищати індивідів насамперед не від них самих, а від загрозливої поведінки інших.
Яким же чином убезпечене суспільство від такої поведінки? Чи існує у нашій державі дієвий механізм з реалізації даної норми? Де національне законодавство забороняє палити та які наслідки порушення цього правила можуть настати? Віддаючи належне суспільному осуду як санкції, пропоную дізнатися, чи є інші, спонукальніші та дієвіші, інструменти у боротьбі за бездимне середовище.
Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» наводить перелік місць, де паління заборонене: у ліфтах і таксофонах, у приміщеннях і на території закладів охорони здоров’я, навчальних закладів та закладів фізичної культури і спорту, на дитячих майданчиках, у під’їздах житлових будинків та у підземних переходах, у транспорті загального користування та на зупинках, у ресторанах, державних установах та у приміщеннях об’єктів культурного призначення. У цьому ж законі є норма про те, що «особи, винні у порушенні законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення, несуть відповідальність згідно з законом».
Стаття 175-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначає: «Куріння тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради, — тягне за собою попередження або накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, — тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». А це: у першому випадку — від 51 до 170 гривень і від 170 до 340 гривень за повторну провину. Для порівняння: за порушення правил пожежної безпеки на транспорті доведеться сплатити від 51 до 119 гривень, а за перевищення швидкості руху транспортних засобів — від 255 до 340 гривень.
Як бачимо, законодавство передбачає адекватну відповідальність за куріння у недозволених місцях. Але щоб відповідні статті законів справді працювали, їх слід дотримуватися. Вільне від тютюнового диму середовище має бути не просто соціальною нормою (у значенні «правило поведінки»). Воно повинно перетворитися на соціальну норму й в іншому, глибшому сенсі. Бездимне середовище має стати нормальним явищем, звичним та природним для суспільства. Палити у громадських місцях повинен забороняти не лише закон, а й громадська думка, врешті-решт, власне сумління. Потенційний правопорушник не може розраховувати на потурання з боку оточуючих, а для цього цим же таки оточуючим слід змінити своє ставлення до цієї проблеми. Люди мусять зрозуміти: вільне від тютюнового диму середовище — не просто примха законодавця, це беззаперечне право кожного, гарантія збереження найголовнішого — життя та здоров’я.
Розглядаючи питання впливу тютюнового диму на довкілля та оточуючих, не можна зовсім оминути питання активної дії цигарки, бо ж поняття «вільне від тютюнового диму середовище» має стосуватися не лише навколишнього, а й внутрішнього середовища — людського організму. Звісно, здоров’я належить кожній людині, і це дає їй певне право вибору: зневажити чи поважати власний організм. Якщо хтось палить у дозволеному місці, не спонукає до цього інших, правопорушником його вважати не можна. Однак невже суспільство може просто дивитися, як людина псує своє життя, тільки тому, що така поведінка є безпечною для оточуючих? Думаю, принцип «мене це не стосується», «моя хата скраю» не повинен панувати у свідомості. Насамперед, це стосується виховної функції, яку виконує (або хоча б покликана виконувати) соціальна норма. Особливу увагу у цьому контексті слід звернути на дітей. За даними Кампанії за майбутнє дітей без тютюну, щодня близько 80000 — 100000 неповнолітніх у всьому світі прилучаються до паління. Такі дані, безумовно, свідчать про неабияку серйозність проблеми.
Якщо суспільство вважає, що вибір дорослої людини зневажати своє здоров’я є осмисленим, то щодо дітей такого допускати не можна, адже їм бракує життєвого досвіду. Звісно, законодавчо продаж тютюнових виробів неповнолітнім заборонено, але ж знаємо, що ця заборона порушується (хто ж бо перевіряє вік підлітка зо два метри заввишки?). І все ж хочу акцентувати увагу на роль виховання. Потрібно виробити дієву антитютюнову рекламу, у цікавій формі пояснити дитині всі негативні наслідки шкідливої звички, залучити її саму до пропаганди здорового способу життя. Усім цим займаються загальноосвітні навчальні заклади, однак виховання здорового способу життя, як і виховання взагалі, повинно передусім покладатися на найрідніших. І тут важливий особистий приклад. А якщо вважати, що паління для дорослих є просто правом вибору, то коло замкнеться. Тому потрібно зважати і на те, як можна обмежити вживання тютюнових виробів. Тут дієвими механізмами виступають акцизи, маркування, реклама тощо. А замість санкції — власне сумління.
Підсумуємо. Звільнення довкілля від тютюнового диму — спільне завдання усього людства. Наша країна перейняла прогресивний досвід з досягнення цієї мети і впровадила відповідні закони. Але їх дієвість залежить від кожного. Слід не просто утримуватися від паління у недозволених місцях (адже, зрештою, є багато тих, хто взагалі не має звички до куріння, але й вони можуть зробити внесок у боротьбу за середовище без тютюну), слід змінити ставлення до проблеми, не заплющувати очі на порушення, не вважати його несуттєвим. Діяти варто невідкладно, вже сьогодні, поки є шанс врятувати власне здоров’я та здоров’я тих, кого любимо. Ми маємо зробити це заради довкілля, заради людей, які поруч, заради близьких, заради себе, заради майбутнього. Тож не будьмо байдужими! Антитютюнові правила потрібні в боротьбі не просто за бездимне середовище, вони потрібні в боротьбі за щось набагато важливіше, за найцінніше — в боротьбі за життя.
